Про "Пір во время чуми обо відповідь Мочанову

Останнім часом все частіше чую від людей, що не можна влаштовувати концерти, фестивалі та інші розваги в той час, коли в країні війна і гинуть українські герої. 

Про це пишуть також солдати, які повертаються до дому на ротацію, мовляв там війна, а тут люди безтурботно сидять в кафешках, ходять на дискотеки.

А ось відомий автогонщик і громадський активість Олексій Мочанов з цього приводу написав велику статтю. Судячи з великої кількості переглядів і перепостів в соцмережах багато хто поділяє його думку.

Зокрема Мочанов пише: потрібно заставити цю країну вшановувати память загиблих солдат цілими днями, а не хвилинами.

Смерть наших солдатів це однозначно горе, і, на жаль, гинуть вони мало не щодня, але чи є це підставою всій країні жити в постійному траурі?

Розумію питання провокативне, однак давайте подивимося на ситуацію крізь призму здорового глузду, а не дешевого пафосу.

1. Невже люди не можуть хоча б на декілька днів відволіктись від жахів війни і розважитись? Невже через те, що в нас війна всі повинні перебувати в стані постійного трауру? І яку країну може побудувати нація, яка в стані вічної депресії?

Коли на нас кожен день ллється шквал негативних новин з фронту, відсутності реформ, проблем в економіці і т.д. людям просто необхідно кудись піти, відволіктись, розвіятись і не важливо чи це нічний клуб, чи фестиваль, чи просто кафе.

Інакше буде емоційне перевантаження - а в такому стані працювати не реально.

Для прикладу Ізраїль - там вже більше 50 років триває війна, вся країна задіяна в армії і постійно воює, при цьому індустрія розваг працює наповну.

2. Щодо вшанування памяті солдатів, то найкращий спосіб вияву цієї шани це покарання винних. Я розумію траур на день-два, але позакривати всі розважальні заклади це вже занадто. Ходити цілою державою в чорних хустинах? Це не вихід.

3. І найголовніше! Кафе, бари, ресторани, нічні клуби, фестивалі і концерти - це важлива складова економіки країни.

У цих закладах працюють сотні тисяч людей, які отримують зарплату, за яку живуть іх сім'ї, а також платять податки і збори до пенсійного фонду. 

Чи можливо ті хто закликає до постійного трауру і бойкоту розважальних заходів знає як в період кризи влаштувати 200-300 тисяч людей?

Підприємці, власники даних закладів теж платять податки, створюють робочі місця й хоч якось підтримують нашу економіку, яка і так на ладан дихає. Крім того багато таких підприємців цим не обмежуються і активно займаються волонтерством, або просто дають кошти на армію.

Практично на всіх фестивалях частину виручених грошей віддають на армію.

Звичайно, кожен з нас теж допомагає армії, але за ті 100-200 гривень (а зачасту і того менше), які жертвує рядовий українець багато не купиш: харчі, медикаменти та ще якісь дрібнички. Однак автомобілі, прилади нічного бачення, дальноміри та інші дорогі речі купують, в основному, підприємці .

Для прикладу, минулого літа за кошти, виручені від фестивалю "Бандерштат", придбали броньовики для солдатів. 

Тому на дану ситуацію потрібно дивитись більш практично і без лишніх ілюзій. Розваги це не зневага до загиблих героїв, а часто навіть інструмент допомоги .

Тому, не шукайте чорта там де його нема, краще бойкотуйте російські продукти, від цього більше користі
Павло Заєць
Наступний допис
« Prev Post
Попередній допис
Next Post »
0 Komentar