Про "Пір во время чуми обо відповідь Мочанову
Останнім часом все частіше чую від людей, що не можна влаштовувати концерти, фестивалі та інші розваги в той час, коли в країні війна і гинуть українські герої.
Про це пишуть також солдати, які повертаються до дому на ротацію, мовляв там війна, а тут люди безтурботно сидять в кафешках, ходять на дискотеки.
А ось відомий автогонщик і громадський активість Олексій Мочанов з цього приводу написав велику статтю. Судячи з великої кількості переглядів і перепостів в соцмережах багато хто поділяє його думку.
Зокрема Мочанов пише: потрібно заставити цю країну вшановувати память загиблих солдат цілими днями, а не хвилинами.
Смерть наших солдатів це однозначно горе, і, на жаль, гинуть вони мало не щодня, але чи є це підставою всій країні жити в постійному траурі?
Розумію питання провокативне, однак давайте подивимося на ситуацію крізь призму здорового глузду, а не дешевого пафосу.
1. Невже люди не можуть хоча б на декілька днів відволіктись від жахів війни і розважитись? Невже через те, що в нас війна всі повинні перебувати в стані постійного трауру? І яку країну може побудувати нація, яка в стані вічної депресії?
Коли на нас кожен день ллється шквал негативних новин з фронту, відсутності реформ, проблем в економіці і т.д. людям просто необхідно кудись піти, відволіктись, розвіятись і не важливо чи це нічний клуб, чи фестиваль, чи просто кафе.
Інакше буде емоційне перевантаження - а в такому стані працювати не реально.
Для прикладу Ізраїль - там вже більше 50 років триває війна, вся країна задіяна в армії і постійно воює, при цьому індустрія розваг працює наповну.
2. Щодо вшанування памяті солдатів, то найкращий спосіб вияву цієї шани це покарання винних. Я розумію траур на день-два, але позакривати всі розважальні заклади це вже занадто. Ходити цілою державою в чорних хустинах? Це не вихід.
3. І найголовніше! Кафе, бари, ресторани, нічні клуби, фестивалі і концерти - це важлива складова економіки країни.
У цих закладах працюють сотні тисяч людей, які отримують зарплату, за яку живуть іх сім'ї, а також платять податки і збори до пенсійного фонду.
Чи можливо ті хто закликає до постійного трауру і бойкоту розважальних заходів знає як в період кризи влаштувати 200-300 тисяч людей?
Підприємці, власники даних закладів теж платять податки, створюють робочі місця й хоч якось підтримують нашу економіку, яка і так на ладан дихає. Крім того багато таких підприємців цим не обмежуються і активно займаються волонтерством, або просто дають кошти на армію.
Практично на всіх фестивалях частину виручених грошей віддають на армію.
Звичайно, кожен з нас теж допомагає армії, але за ті 100-200 гривень (а зачасту і того менше), які жертвує рядовий українець багато не купиш: харчі, медикаменти та ще якісь дрібнички. Однак автомобілі, прилади нічного бачення, дальноміри та інші дорогі речі купують, в основному, підприємці .
Для прикладу, минулого літа за кошти, виручені від фестивалю "Бандерштат", придбали броньовики для солдатів.
Тому на дану ситуацію потрібно дивитись більш практично і без лишніх ілюзій. Розваги це не зневага до загиблих героїв, а часто навіть інструмент допомоги .
Тому, не шукайте чорта там де його нема, краще бойкотуйте російські продукти, від цього більше користі
Павло Заєць